Монастир, вандали та болото: що (не)приховує Борове

У житті кожного з нас трапляються різні міста, проспекти, провулки та вулиці. Але як часто ми задумуємось над тим, чому вони називаються саме так, як називаються? Що вони в собі приховують? Про що мовчать чи навпаки воліють розповісти?

Мої юність і дитинство минули у Боровому. Тут пішки я сходила кожнісіньку вулицю. Їхні назви дивували мене ще змалку (як-от Дараповщина, Кляштор чи Ольос), деякі місцеві топоніми навіть лякали (як-от Вошива чи Калічка) і лише кілька назв були абсолютно зрозумілими (як-от Мостова, Нова, Довга та рідна – Шкільна).

Що цікаво – за моєї пам'яті у Боровому не прославляли топонімами комунізм, тут не возвеличували історичних постатей чи культурних діячів, тут навіть не акцентували на символічних датах (хіба, окрім колгоспу імені 17 вересня, від якого в селі нині вже й сліду не лишилось).

Але згодом я зжилася з усіма цими чудернацькими назвами і вони мені стали здаватись абсолютно звичними. Найперше, мабуть, тому, що їх витіснили нові вулиці нового для мене міста. Донедавна.

Якось після захопливої розмови колеги-журналіста про дослідження назв вулиць у Львові, у мені воскресли ті задавнені дитячі почуття незвіданого. Тож, покопирсавшись удосталь в просторах всесвітньої павутини, я зуміла закрити для себе якщо не всі, то принаймні частину гештальтів.

Мені навіть вдалось натрапити на краєзнавчу довідку місцевої бібліотеки, яка пояснює чимало місцевих топонімів. Проте дозволю собі тут поділитись з вами і припущеннями, які я зробила й на основі самотужки добутої інформації.

Отож, з найцікавішого: перша згадка про Борове датується першою половиною XVII століття! А ще – на території села знаходили залишки зарубинецької культури!

Щодо місцевих топонімів, то вони розповідають про те, що колись у селі був маєток, польський фільварок, а тепер про це нагадує вулиця Пидварок.

Ймовірно, тут також був католицький монастир чи каплиця, які залишили по собі у селі вулицю Кляштор.

А від польської міри площі, яку одна людина здатна зорати, скосити одним запрягом коня протягом робочого дня: від ранку до полудня, що використовувалась до 1939 року, тут залишився топонім Морги.

У краєзнавчій довідці Венделово подають як куток села, де жили люди хитрої вдачі, яких називали по-єврейськи менделями, з приміткою, що правильно казати Менделово. Я ж натрапила на інформацію про вендетів, вандалів – предків слов'ян, що проживали на території східної Польщі, західної України, Білорусі і Литви. А ще дізналась, що місто з однойменною назвою є у Хорватії. Відтак цей топонім захотілось ще більше розсекретити. Проте нічого відшукати поки що, на жаль, не вдалось.

Щодо Дарапівщини, то краєзнавча довідка запевняє, що тут перший побудував хату і поселився якийсь козак Дарапов – не росіянин. Я ж у Вікісловнику відшукала інформацію про дараби – плоти, збиті з дерев'яних кругляків. Також зроблю припущення, що тут проживали драби – рядові воїни найманої піхоти, що були на службі Великого князівства Литовського і Корони Польської наприкінці XV–XVI століть. У іншому значенні  драб також подають як обідранець чи босяк. Тобто досліджувати теж іще є що.

Ольос же, як виявилось, на Поліссі називають ліс, розділений рубками, чи багно, болото, мокре місце.

Щодо назви Лежайка, то краєзнавча довідка стверджує, що її дав колись поміщик, оскільки там проживали люди «неохочі до панської роботи-лежні». Я ж у словнику Грінченка відшукала таке тлумачення: лежайка – це різновид риби.

Простіше виявилось з Глинищем. В академічному словнику пояснюють, що це місце, звідки беруть глину. А там дійсно колись було її чимало. 

Калічка – вулиця (куток села), де після російсько-турецької війни 1877-1878 років жили інваліди цієї війни, – запевняє краєзнавча довідка. Я ж у вже згаданому словнику Грінченка відшукала аж три тлумачення цього слова: каліка; друга ручка на косовищі; рід їстівного гриба. Тому тут теж є над чим попрацювати.

Вошива – піщана гора на околиці села. Саме та, де знаходили сліди зарубинецької культури! У тій-таки краєзнавчій довідці  йдеться, що у другій половині ХУІІ століття на трупах та в умундируванні побитих турецьких воїнів тут бачили чимало паразитів (вошей). У тлумачному ж словнику я відшукала таке: вошива – синонім до слова погана, негідна.

Хвороська – куток села, де люди хворіли на «ковтун», свідок страшних соціальних бідувань, - кажуть краєзнавці. Я ж припускаю що таку назву міг дати хворост (хмиз), який могли свого час використовували для меліорацій чи навіть військових загороджень, адже відомо, що колись саме з такого матеріалу зводили огорожі і тини.

Цікаво, а що іще приховує це село?

Про історію села читайте за посиланням: https://zaribiblioteka-borova.blogspot.com