Ваніль і горіх: як я оголосила війну комарам

Подейкують, на Поліссі те, наскільки вдало дівчина вийшла заміж, вимірюється її потребою щосезону ходити до лісу за його дарами, аби заробити гроші на прожиття.

От тільки покоління жінок старшого віку про вдале заміжжя – ні сном ні духом. Тож якщо ти живеш на Поліссі, то в ягідний сезон, як порядна жінка, мусиш бути у лісі. І тут нікого не злякаєш комарами, мошками, ґедзями чи отруйними гадами. Бійся, терпи, але репутацію не заплямуй – життєве кредо поліських жителів. Бо так треба…

Якщо ж у розпал сезону ти не в лісі, тобі одразу припишуть якийсь страшнючий діагноз або ж пришиють клеймо першої білоручки у селі.

Для мене змалечку сезон чорниць був одним із літніх кошмарів. На щастя, нині я маю змогу збирати їх лише для власних потреб (щоб потішити смаколиками зі смачними і корисними ягодами своїх домашніх) і можу дозволити собі не слухати чиїхось діагнозів у свою адресу, та й не маю на це часу і бажання, якщо чесно.

Проте, як і колись, кусючі кровопивці лишають ну зовсім неприємний посмак навіть від таких нечастих вилазок до лісу. Але, виявляється, у просторах всесвітньої павутини порадників, як боротись із неприємними комахами, не менше, аніж тих, кому вони адресуються.

Отож цьогорічний мій сезон був не просто походом по чорниці заради чорниць, а ще й невеличким експериментом, бо на що лише не готова піти журналістка заради чергового тексту – навіть до лісу за чорницями)))

Начитавшись у павутині десятки порад, як відлякати надокучливих комарів, я взяла собі на озброєння два перші-ліпші методи, які втілити було найпростіше. Оскільки до лісу я збиралась лише, так би мовити, в розвідку (назбирати чорниць на вареники), то випробувати більше методів просто не вдалося б.

На одному з сайтів комарино-комашиний експерт запевняв, що кровопивці страшенно не люблять запах ванілі. Відтак він рекомендував приготувати настій (вода+ваніль), який можна розпилити на себе перед походом до лісу, або ж додати ваніль у дитячий крем і намастити цією консистенцію відкриті ділянки тіла.

«Як все просто», – подумала я. І буквально за хвилинку приготувала собі чудо-крем.

Наступна порада була іще простішою – прихопити з собою до лісу кілька гілочок волоського горіха. Мовляв, цей аромат комарі теж страшенно не люблять. Експерт радив при можливості відкриті ділянки тіла намастити соком, що виділяється, коли розтерти у руках молодий пагінець. Або ж просто на капелюх, за пояс чи комір встромити гіллячки. На щастя, на своїй присадибній ділянці я маю аж три такі деревця, тож взяти добрячий жмут гілля для мене не було проблемою.

Отож, озброївшись, вирушила до лісу.

Першим вирішила випробувати горіховий метод, оскільки боялась, що від спеки гілля підсохне і експеримент не можна буде вважати справедливим. Обрала собі місцину, де, окрім мене, збиральників ягід не було взагалі, і рушила у бій)))

Підозрюю, у той момент збоку я нагадувала аборигенку далеких островів, бо вбралася гіллям не шкодуючи. І навіть намастити руки соком не полінувалася… Літру чорниць назбирала, але, зізнаюсь чесно, дієве гілля волоських горіхів, за моїм спостереженням, лише тоді, коли його використовувати як опахала. Щоправда, однією рукою збирати чорниці якось зовсім не зручно і ритуальні танці з гіллям таки втомлюють. Тому я впевнено можу сказати, що такий метод комарів не відлякає, а хіба що добряче повеселить.

Буду спойлеркою і одразу скажу, що і другий метод мого імпровізованого експерименту зазнав краху. Можливо комарі аромату ванілі дійсно не люблять, але усіляким мухам, бджолам і ще якимось бзикаючим створінням він дууууже навіть до вподоби, як з'ясувалось((  Хоча тут якраз добряче згодились ті ж такі гілки горіха. А ще більше – звичайна питна вода, якою я швиденько змила із себе цю чудо-панацею. І подумки похвалила себе, що не додумалась взяти для втамування спраги якийсь морс чи компот. Чи, що іще гірше, не приготувала і не розпилила на себе духмяний ванільний настій.

Ягід на вареники я таки назбирала, але і з комарами повоювати теж довелося…

Коли через день у мене видався на роботі вихідний, я знову вирушила до лісу. Але цього разу, щоб назбирати врешті СВОЮ порцію чорниць, а заодно іще випробувати репелент. 

За порадою знайомої обрала собі засіб із серії «Мольфар» однієї із українських косметичних компаній. І що я вам хочу сказати? Краса! Аби тільки чорниць не бракувало в лісі. Хоча таки рекомендую, перш ніж розпилювати на себе той чи інший репелент, перевірте його на алергічність, нанісши з внутрішнього боку зони згину ліктя… І, звісно ж, уважно перед використанням прочитайте інструкцію!

А якщо плануєте провести у лісі пів дня чи навіть увесь день, то прихопіть репелент із собою, бо всі вони мають обмежений час дії – переважно від 2 до 5 годин. Чим довше діє репелент, тим він токсичніший, тому вже самі обирайте, що для вас важливіше.

А ще прийміть перед вилазкою до лісу душ, бо, як виявляється, комахи нас не бачать, а відчувають завдяки секреції нашої шкіри. Проте краще утримайтесь користуватись гелем чи милом зі смачно-солодким ароматом, бо цим тільки накличете на себе біду.

Ще відшукала інформацію про те, що комарі буцімто не люблять ароматів ефірних олій, як от хвої, лаванди, чайного дерева чи полину. Можливо, цей метод я ще теж при нагоді випробую на собі, але поки що я таки схиляюсь до використання репелентів. Це звісно не ваніль і листячко, яке може бути під рукою повсякчас, тому потрібно просто завчасно подбати про його запас.

Отже, я чорниць назбирала, вареників наліпила, чорничного сиропу та варення наварила, компот законсервувала і можу спати спокійно – поліський обов’язок свій на це літо виконала…

А вам зичу якнайбільше чорниць і якнайменше комарів)