стрічка

Дика шляхетність: як олень став візитівкою селища на Рівненщині

02 Листопада 2023, 12:00
Борька гуляє у Зарічному / фото Галини Васерук 8662
Борька гуляє у Зарічному / фото Галини Васерук

Не кожен може похизуватись зустріччю з оленем у дикій природі. А побачити цього звіра десь посеред населеного пункту, здавалося б, щось з розряду фантастики. Але тільки не для жителів невеликого селища Зарічне, що на півночі Рівненщини, та його гостей.

Попри те, що герб цього краю прикрашає лелека як типовий представник місцевої фауни, дуже ймовірно, що з часом там буде красуватись шляхетний олень, популяцію якого кілька років тому взялись розмножувати в одному з місцевих мисливських угідь.

Вважається, що шляхетні олені тварини досить полохливі та волелюбні, однак самець Борис, якого місцеві люб'язно кличуть Борька, частенько приходить у гості до людей. Ті ж залюбки частують звіра різноманітними смаколиками з саду-городу.

Борису п'ять років. Він – візитівка цього краю і зірка соцмереж: відео з ним набирають у мережі мільйонні перегляди, а охочі зробити з ним селфі, буває, мусять стояти у черзі. Історію неймовірного оленя нам повідав мисливствознавець Руслан Христюк, який і привіз Бориса на Зарічненщину.

Руслан Христюк
Руслан Христюк

Ціна свободи

Пан Руслан має за плечима понад два десятки років стажу у місцевому лісгоспі. Мрію розвести на Зарічненщині шляхетних оленів чоловік виношував давно, консультувався з цього приводу з фахівцями, адже дуже йому вже дошкуляло, що інші лісгоспи мають такого звіра, а він – ні. Проте всі як один його запевняли: якщо на території є достатньо лосів, то не варто створювати їм конкуренцію.

Чоловік терпів до 2017 року, а коли у лютому в Україні ввели мораторій на відстрілювання лосів терміном на 25 років, пан Руслан остаточно вирішив, що пора втілити давню мрію у життя.

«Лосів у нашому лісгоспі є дуже багато. Більше, може, хіба тільки у Чорнобилі. Вважаю, що така заборона невиправдана і необдумана. По-перше, тварини винищують посадки на людських городах. По-друге, без діагностичного відстрілу (якщо його проводити комплексно і правильно) популяція не буде здоровою», – переконує співрозмовник.

Чоловік мав власне мисливське угіддя, тож не гаючи часу, взявся (разом з однодумцями) облаштовувати вольєр, площею сім гектарів. Придбав 14 вагітних самок. Точніше заплатив як за вагітних, але приплоду так і не дочекався, оскільки його ошукали. Відтак через рік довелося купувати самця.

«Поїхав на Волинь, придивився собі там молодого і перспективного оленя. Це й був Борька. Того ж року він дуже добре покрив самок. Приплід був 10 оленят. Наступного року Боря знову дав потомство», – пригадує чоловік та продовжує розповіддю про те, чому нині тварина безперешкодно розгулює вулицями селища, коли тій заманеться.

«То була зима. Випав сніг. Понова, як кажуть мисливці. Уночі я приїхав у вольєр. Мене зустрів сполоханий Боря. Я придивився і побачив сліди. Вовчі. Ще за трохи побачив місце, де покачався вовк і зрозумів, що той когось уже зжер. Як виявилось, то була самка. Вовк підкопав вольєр, убив оленицю, наїдався, а тоді йшов за паркан, там відригував шматки м'яса і годував ними свою самку.

Я тоді вирішив випустити усіх тварин з вольєра, бо розумів, якщо вовк внадився, то вже ходитиме сюди постійно. На волі ж оленів йому буде впіймати куди важче. Боря як пішов, то я його не бачив майже 9 місяців. Думав, браконьєри вбили», – розповідає.

Проте зустріч таки відбулась. Руслан Христюк розповідає: «Привіз якось я у вольєр харчі звірям. Хоч він і був розгороджений з двох боків після того, як тварин випустили, але корм періодично я підвозив, щоб олені туди все ж навідувались. Раптом бачу – неподалік самець. І роги такі великі в нього! Я навмання покликав «Борька! Борька!», бо ж не був впевнений чи то він, стільки часу не бачив, та й він підріс добряче. На моє звертання звір похилив голову, став і з-за паркану оком одним виглядає, як у кіно. Це треба було бачити! Я покликав ще раз. І він прибіг. У мене таке щастя було! Як ніби, знаєте, довго не бачив свою дитину, аж тут вона приїхала!»

«Уявіть, а наступного дня по слідах УАЗика він прийшов до моєї хати. З того часу у дворі в мене постійно стоїть відро з гостинцями для нього. Сусіди його теж, коли навідається, пригощають», – продовжує.

Оскільки зараз тварини живуть у дикій природі, сказати, скільки їх тут точно, співрозмовник не може, але припускає, що орієнтовно сто голів.

«Самки далеко від вольєра не йдуть. Крім того, сюди підтягнулись звірі з Білорусі, Волині та сусідньої Дубровиці. Тобто моє поголів'я збільшувалось завдяки чужим самцям», – розповідає чоловік.

Тварини, запевняє, його не бояться. Коли бачить їх у лісі, неодмінно зупиняється, щоб «поспілкуватись» і пригостити чимось смачненьким. Найбільше, каже, стрічав 27 оленів одночасно.

Борька
Красень Боря

Хочеш мати – треба дбати

Пан Руслан набирає повні жмені кукурудзи та починає кликати свого улюбленця. Каже: якщо той неподалік, то неодмінно прийде на частування.

Чоловік зізнається, що прогодувати взимку усе нинішнє поголів'я – справа не з простих: «Я не вирощую картоплі чи іншої городини для себе, бо всі поля засіваю кукурудзою. Завдяки їй звірі добре нарощують білкову масу. Вона більш ситна порівняно, наприклад, зі злаковими. Крім того, засіваю поля навколо вольєра. Загалом сію три гектари. Поробив і спеціальні годівельні майданчики, тобто створив усі сприятливі умови для життя тварин».

Додає: «На рік звірям треба десятки тонн кукурудзи. Зо дві тонни сіна (у лісі для його зберігання спеціально стоїть 9-метровий вагон). Гарбузів тонн 20-30. Люди їх часто викидають, здавши насіння, то я забираю. А ще – буряки, морква, ріпа, яблука. На рік треба загалом тонн сто кормів. У грошах рік обходиться приблизно у 400 тисяч гривень».

Частенько Борис навідується у місцевий лісгосп. Там для тварин теж є обладнані біотехнія, лизунці, підгодівельний майданчик. А взимку, коли занадто холодно, олень може зігрітись на лежанці з тирси.

Попри те, що ліс обладнаний відеокамерами, Руслан Христюк каже, що все одно побоюється браконьєрів.

«Я цих тварин вигодував, то в мене рука не підіймається їх вбити. Вовка стріляю, лисицю, а кабана чи оленя – не можу», – зізнається.

У подальшій розмові чоловік раз по раз бідкається, що суспільству бракує мисливської культури виховання: «Полювання мусить бути не для знищення популяції, а для її збільшення. Самку чи дитинча не зачіпай ніколи – має бути золотим правилом. А більшість же керується оцим: стріляй в усе, що біжить».

Зірка соцмереж

Попри те, що Руслана звірі не бояться, вони все ж досить полохливі і чужинця до себе близько не підпустять. Але не Борис. Адже той вже настільки освоївся, що по праву вважає себе тут господарем.

Він частенько навідується з лісу у селище. Нерідко його можна побачити, коли той прогулюється місцевими вуличками.

Попри те, що навколишні вже звикли до такого візитера, кожна така його поява досі викликає справжній ажіотаж – вишиковуються черги з охочих зробити фото на загадку з місцевою знаменитістю чи зафільмувати його черговий вояж.

Справжні сміливці навіть годують тварину з рук. А Борис, до слова, ще той гурман. За словами Руслана Христюка, олень полюбляє яблука та груші. А цьогоріч розсмакував ще й… тюльпани, тож тепер вчащає не лише у сади-городи, а й на клумби зарічненців.

Розповів співрозмовник один дуже наочний та кумедний приклад того, наскільки Борис розумна тваринка.

«Загнав я авто своє до товариша на ремонт. За трохи той дзвонить і просить «Приїдь терміново!» Як з'ясувалось, Боря якимось чином відшукав авто, прийшов туди і нікого не підпускав до транспорту, аж поки я приїхав і насипав йому зерна. Лиш коли добряче попоїв, тоді він пішов собі геть», – пригадує чоловік та зауважує, що куди б не їхав відтепер завжди в автівці має якісь смаколики: чи то кукурудзу, чи яблука. Їх він тримає при собі, аби пригостити Борьку чи інших оленів, якщо раптом зустріне їх у лісі чи деінде.

А ще, за словами пана Руслана, Боря вміє… посміхатись: «Щелепи скривить і аж зубами скрегоче від радості».

Цьогоріч взимку вірусним у соцмережах стало відео, у якому Боря зі синьо-жовтою стрічкою на своїх крислатих рогах завітав у селище поласувати яблуками. Подібних до цього відео в мережі – десятки. Активні користувачі соцмереж не лінуються ставити свої вподобайки, залишати «теплі» коментарі та навіть знаходяться такі, які навмисно вирушають до Зарічного, аби особисто побачити цього красеня.

А він тим часом статечно, не дарма ж шляхетний, гуляє поміж людськими дворами чи навіть заходить на чиїсь подвір'я, не чекаючи запрошення, і шукає собі якусь поживу, поміж цим позуючи перед своїми прихильниками. Борьку тут без перебільшення знають і люблять, навіть попри шкоду, яку інколи він може завдати чиємусь урожаю.

Післямова

Руслан Христюк розповів: таких оленів як Боря, котрі дали два потомства, зазвичай в угіддях продають чи пускають на відстріл як трофейного самця, аби він не парувався зі своїми дітьми, бо це не здорово.

Але оскільки чоловік, як він каже, на гроші не скупий і навіть думати про те, щоб виставити улюбленця на відстріл, не хоче, то нині шукає кошти, щоб придбати Борису хоча б дві самки, аби той не йшов до лісу, коли його покличуть туди інстинкти.

«Скоро у нього спадуть роги (панти) і його потягне на гон», – пояснює чоловік та додає, що вже навіть підшукав підхожих самок на Сарненщині, тож має орієнтовно зо два тижні, аби вирішити фінансову сторону питання, а це не мало, не багато – 1600 американських доларів.

«Я ніколи до цього не займався розведенням оленів. Можливо, мені на початках бракувало досвіду, але я їх ростив так, як умів», – резюмує мисливствознавець і зізнається, що мріє про те, що колись у Зарічному можна буде зустріти не лише Борю, а цілі стада, які вільно гулятимуть тут серед людей, як це можна спостерігати у цивілізованих європейських країнах.

 

 

Шляхетний гість, або Борька на світлинах жителів Зарічненщини

 

Коментар
24/07/2024 Середа
24.07.2024
23.07.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром