EdCamp у Сопачеві: як школа під дубом стала майданчиком для формування національної ідентичності

22 серпня 2025, 09:41

1665

EdCamp у Сопачеві: як школа під дубом стала майданчиком для формування національної ідентичності

Сопачівський ліцей Вараської громади днями став серцем великої освітньої події – тут відбулась афілійована (не)конференція для освітян міні-EdCamp Sopachiv, присвячена темі «Формування національної ідентичності в умовах війни».

Понад дві сотні учасників із Києва, Львова, Кривого Рогу та Рівненщини 15 серпня зібрались під старовинним дубом, щоб говорити про дітей, війну, пам'ять, повагу, відповідальність, спільні цінності та про те, як школа може стати простором сили й опори для дітей.

Освітяни не лише обмінювалися досвідом, а й згадували колег, життя яких обірвала війна, та збирали кошти для потреб 14 окремої механізованої бригади, де служить випускник ліцею Вадим Бойко.

У програмі події було місце і для руханки, і для майстерок з українськими традиціями, і для щирих розмов «під дубом». Цей день довів: школа – це не лише про уроки, а про силу спільноти й виховання гідності.

Про головні сенси та результати (не)конференції журналістка Район.Вараш поговорила з директоркою Вараського центру професійного розвитку педагогічних працівників Оленою Матвіюк.

Ідея заходу, за словами співрозмовниці, виникла як відповідь на щоденні виклики, з якими стикається українська освіта у воєнний час.

«Війна поставила перед школою й громадою питання: як формувати національну ідентичність, аби діти відчували опору й гордість за своє коріння? Тому ми говорили не про абстрактні категорії, а про мову, пам’ять, біль і надію», – зауважує Олена Матвіюк.

Педагоги зізнаються: формувати ідентичність сьогодні непросто. Є загроза втрати традицій і пам’яті, діти й учителі втомлюються психологічно, а інформаційні маніпуляції працюють проти національної свідомості.

«Найбільший ризик – це формалізація, коли патріотичне виховання зводиться лише до символів, а не до глибинних практик поваги й відповідальності», – наголошує пані Олена.

За її словами, національна ідентичність у школі не повинна обмежуватися окремим уроком чи заходом.

«Це має бути наскрізна ідея навчання. Вона проявляється у виборі книжок, у мові спілкування, у шкільних ритуалах, у ставленні до пам’яті та підтримці дитини в кризові моменти. Для мене це означає виховувати дітей, які відчувають свою гідність, знають, звідки походять, і готові будувати майбутнє в Україні», – каже вона.

Щодо особливостей Sopachiv EdCamp, то нею стало його місце проведення – просто неба, під дубом біля місцевого ліцею, яким вже чимало років керує Василь Савчук – людина, яка не просто чує своїх колег, а зібрала під своїм керівництвом справжнє осердя талантів і професіоналів.

Не обійшлося й без особистої підтримки та допомоги Управління освіти виконавчого комітету Вараської міської ради та його очільниці Олени Корень.

Захід почався з молитви й пам’яті за освітянами, яких забрала війна. Особливу увагу приділили пам’яті Людмили Куркуріної, педагогині, яка ризикувала життям за українську позицію під час окупації.

Організатори подбали, щоб (не)конференція була не лише теоретичною, а й практичною. Учасники випробували методики, які можна відразу застосувати у школі. Відтак присутні освітяни одразу занурилися у формат «Розмови під дубом», де кожен міг поділитися думкою, обрати кейс чи поставити питання.

Панельна дискусія зібрала педагогів, психологів, ветеранів і навіть учнів. «Яке слово ви б вписали у свій внутрішній паспорт ідентичності?» – це запитання об’єднало всіх у діалозі про цінності, повагу та відповідальність.

Після дискусій настав час руханки та Speed Geeking – хвилини, коли учасники презентували свої проєкти за одну хвилину, а експерти ділилися практичними порадами.

Друга половина дня була насичена майстерками: ліплення вареників, випікання попічок, виготовлення брошок і панно з природних матеріалів. Так освіта поєднувалася з культурою, народними традиціями та творчістю.

Обід-пікнік став часом для живих розмов і обміну досвідом: учасники працювали з картками запитань, обговорюючи уроки життя, внутрішній стрижень дитини та роль війни у формуванні освітнього підходу.

«Усі ці формати можна брати в школу вже завтра – вони прості, живі й водночас дуже ефективні», – підсумовує Олена Матвіюк.

Отже, Sopachiv EdCamp став більше, ніж освітньою подією. Це була щира розмова про те, ким ми є й ким хочемо бути. Ця подія зібрала яскравих ідейних освітян, які презентували свої підходи до виховання національної ідентичності та розвитку учнів. Учасники говорили про взаємозв’язок культури й добробуту держав, про роль довіри, командності та ризику в розвитку суспільств. Разом намагалися визначити місце України на культурній мапі світу та зрозуміти, як освіта через цінності формує майбутнє.

Наприкінці заходу прозвучали голоси тих, заради кого твориться школа майбутнього, – дітей. Вони поділилися своїми мріями і тим, що вважають важливим сьогодні.

«Сьогодні вони діти. Але завтра стануть дорослими, які житимуть і працюватимуть у відновлених Донецьку, Маріуполі, Енергодарі та Криму. Вони будуватимуть школи і лікарні, відкриватимуть бізнеси, садитимуть сади й наповнюватимуть міста сміхом і світлом. Історія нашої перемоги продовжиться в наших дітях», – резюмує Олена Матвіюк.

Довідково:EdCamp (від англ. Education Camp) – це світовий рух неформальних освітніх (не)конференцій для шкільних педагогів. Його особливість у тому, що теми обговорень формують самі учасники.

Символ EdCamp – Біла ворона – нагадує, що кожен і кожна можуть бути особливими, мислити нестандартно і надихати інших своїм прикладом. А «ефект довгого хвоста» означає, що зміни, започатковані сьогодні, можуть відгукнутися через тижні, місяці чи навіть роки.

В Україні рух EdCamp діє з 2015 року й об’єднує сотні афілійованих подій по всій країні. Міні-EdCamp Sopachiv став частиною цієї спільноти, яка розвиває вчительство нового покоління, підтримує реформи освіти та створює простір для діалогу й взаємного навчання.