«Публіку потрібно найперше вражати, шокувати та розважати», – Макс Кідрук

Ім'я Макса Кідрука нині на слуху. Він – сучасний професійний письменник, який на своє життя заробляє винятково літературною працею, але так було не завжди. А ще – він уродженець Полісся.

Про те, як юнак з інженерною освітою став професійним письменником, говорили в арт коворкінг-центрі «Робітня», що у «Адреналін Сіті» у Луцьку, під час практичної частини проєкту «Школа культурної журналістики». 

«Яким був маленький Кідрук?» – цікавлюсь у письменника, адже у своїх численних інтерв'ю він наголошує на тому, що дуже рано почав читати й все його дитинство минуло за книгами. «Невже не було розбитих колін? Лише книги й усе?», – уточнюю запитання. І таки отримую ствердну відповідь.

«Я народився у Володимирці. Там навчився читати. У нас із батьком була традиція: щовечора він мені читав… Для мене було справжньою магією оте його складання знаків у слова. Тож я брав до рук книгу, шукав сторінку, на якій ми завершили її читати та, скрегочучи зубами, літера за літерою складав слова… так і навчився читати. А коли приходив батько і брав до рук книгу, аби мені почитати, я гордо зауважував, що вже самотужки прочитав той абзац… Тобто я дійсно сидів у книгах. На щастя, у батьків була величезна бібліотека, там були книги абсолютно про все. А оскільки я почав читати порівняно рано, то й випереджав своїх однолітків у розвитку. Тому з книгами мені було цікавіше», – розповідає Макс.

У подальшій розмові він також зауважує, що таким собі відлюдником залишається і до нині. Але оскільки він освічений, комунікабельний, вміє тримати аудиторію в тонусі (стверджую це з власного досвіду, бо мала змогу бути на кількох його презентаціях), бути цікавим, то якось важко в це повірити, адже Макс Кідрук – чи не єдиний в Україні письменник, який збирає повні зали – люди готові платити гроші, аби прийти та послухати його.

Письменник на це лиш додає, що ораторські здібності в нього розвинуті ще змалечку, та охоче ділиться ще одним яскравим спогадом з дитинства. Розповідає, що частенько у дитсадку збирав навколо себе зацікавлену публіку.

«Я вигадував свої історії, зліплюючи до купи фрагменти з прочитаних книг, а діти разом з вихователями сиділи і слухали. Коли мама приходила мене забирати, то її просили зачекати ще кілька хвилин, поки я завершу розповідь», –  пригадує Макс.

Згодом сім'я переїхала до Рівного. Там Макс пішов до школи. Навчався у фізико-математичному класі. І хоча ще з середньої школи він точно знав, що хоче бути професійним автором, бо його вабив той стиль життя, боячись, що батьки такий його вибір не схвалять, після завершення школи вступив до університету на спеціальність «Теплоенергетика».

«Я мав нахил до точних наук. А оскільки неподалік Рівного дві атомки є, то обирати не особливо довелось», – зізнається письменник та додає, що загалом про такий свій вибір не шкодує, навпаки – вважає це своєю вагомою перевагою, бо, мовляв, інженер може стати літератором, а от літератор інженером – навряд чи.

Про те, що він пише, батькам Макс зізнався лише після участі у 2009 році в «Коронації слова». Однак після цього минуло ще довгих сім років перш ніж він почав вважати себе професійним письменником – у 2016 році, коли гонорари за видані книги дали змогу звільнитись з роботи та займатись винятково літературою, Макс почав називати себе професіоналом.

Не лукавлячи, Кідрук зізнався, що перш ніж справді навчитися писати, таки довелося видати кілька книг.

На запитання, як досягти успіху, Макс охоче поділився своїм секретом: «Щоб зробити щось своєю професією, ставитись до цього треба як професіонал. Робити справу просто добре – вже не достатньо. Ти не можеш спочивати на лаврах. Щороку все треба починати з нуля».

Поділився письменник і своєю думкою з приводу того, як зацікавити сучасну аудиторію. Він вважає, що публіку потрібно найперше вражати, шокувати та розважати. Мовляв, саме тому читачів більше цікавить кримінальна хроніка, аніж, приміром, рецензія на якусь книгу.

«Читання не стане популярнішим від того, якщо ми постійно наголошуватимемо на необхідності читати. Потрібно видавати такі книги, які б хотілося читати», – слушно зауважує письменник.

Щодо власних книг, то «Зазирни у мої сни» Кідрук вважає першою книгою, за яку йому не соромно перед читачами, а «найсильнішою» йому бачиться книга «Де немає Бога».

Оскільки з-поміж інших сучасних письменників Кідрук виділяться тим, що постійно намагається свої традиційні друковані книги доповнити чимось новим, бути «на крок попереду від колег», то, приміром, книга «Доки світло не згасне» має інтерактивну обкладинку та вийшла з доповненою реальністю.

Окремо, довго та натхненно письменник готовий розповідати про свої аудіокниги. Адже, якщо зазвичай їх начитують самі автори, то його аудіокнигу «Не озирайся і мовчи» озвучили професійні диктори. «Я вважаю, що своєю справою повинні займатись професіонали, тому саме багатоголоса професійна начитка була моєю умовою співпраці з видавництвом «Абук», – наголошує письменник.

А згодом світ побачила ще одна озвучена книга – «Де немає Бога». «Якщо ви прослухаєте в житті лише одну аудіокнигу, то нехай це буде «Де немає Бога». І не тому, що це моя книга, а тому що «Абук» зробили щось виняткове, неймовірне. Ви просто мусите це почути. Вона вийшла фантастичною», – не без гордощів заявляє автор.

До слова, готували книгу понад рік, «говорить» вона голосами 20 дикторів та має 14 годин начитки, тому її довелося розділити на дві частини. «Це вже банальна комерція», – пояснює письменник. Прослуховуючи цю книгу, можна не просто чути репліки: тут є і чимало спецефектів, зокрема шум вітру, звуки аеропорту, гул двигуна та інші. Слухач ніби дійсно потрапляє у той вимір, в якому відбуваються описані в книзі події. До слова прослухати безкоштовний уривок аудіо книги можна на сайті видавництва «Абук» чи за посиланням https://abuk.com.ua/catalog/books/352

Розповів письменник і про те, що мав уже кілька пропозицій щодо екранізації своїх книг, зокрема «Не озирайся і мовчи», «Зазирни у мої сни», «Бота», щоправда, далі пропозицій справа так і не заходила. Проте він з цього приводу не надто засмучується, бо розуміє, що у нас в країні нема ігрового кіно і воно не окупне.

На прощання цікавлюсь у співрозмовника, коли він востаннє бував у місцях свого раннього дитинства.

«Я мав три великі тури і під час кожного бував у Володимирці. Враження неймовірні. Здавалося, що світ стиснувся, адже з дитинства мені все запам'яталося таким величезним. Був з туром і у Вараші. І це був один із найкращих турів», – щиро зізнається письменник.

А ви вже знайомі з творчістю Макса Кідрука? Якщо ні, то можливо саме ця розмова надихне вас почитати книги письменника, який став одним із найбільш згадуваних сучасних українських авторів у 2020 році згідно з рейтингом Інституту української книги.

Аліна АПОНЧУК

Спілкування відбулось у рамках «Школи культурної журналістики», яку підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи.