Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Герб князів Чорторийських
Герб князів Чорторийських

Невідома історія Вараша

14:28 03.09.2020
2404

Здавалося, що історія села Вараш обмежується лише кількома невеликими повідомленнями, що пам’ять про давні події безслідно втрачена.

Та виявляється, до нашого часу збереглося чимало документів, які дозволяють хоча б трохи зазирнути за завісу невідомості, що до цього часу огортала Вараш. Тож давайте почнемо відкривати для себе невідому історію.

1569 року внаслідок укладення Люблінської унії Волинське Воєводство, що до того перебувало у складі Великого князівства Литовського, переходить до складу Речі Посполитої. Польська влада відразу ж складає реєстри для обліку сплати поборів (податків) з населення. В одному з таких поборових реєстрів, датованому 1577 роком, вперше згадується Вараш. В цей час село Hwarąsz (Гварош) належало князю Михайлу Чорторийському і адміністративно відносилося до Чорторийської волості Луцького повіту Волинського Воєводства Малопольської провінції Речі Посполитої. Із села князь платив податок з 11 димів (домогосподарств).

Після смерті Михайла Чорторийського у 1582 році його володіння переходять до сина Юрія. Згідно з поборовим реєстром 1583 року село Hwarasz (Гвараш) у Юрія Чорторийського орендував поміщик Ян Гнівош з Олексова та сплачував податок з 21 диму, 14 полів, 6 комор, 1 водяного млина і 1 священника. Наявність священника дозволяє припустити, що в той час у Гвараші існувала церква.

Варто зазначити, що маєтності в той час досить часто продавалися, а ще частіше здавалися в оренду на декілька років. Так є відомості про те, що 1589 року, після смерті орендаря сіл маєтку Чорторийського (а саме Собіщиці з селами Бабкою, Сопачевом, Мульчицями і з двором Мордвиновим, Гварашем і з селом Колодії) королівського секретаря Балтазара Гнівоша, орендні права перейшли до його брата Яна Гнівоша, який того ж року передав села в оренду поміщику Яну Харлинському. У 1597 і 1601 роках орендарем Гвараша значився Остафій Єло-Малинський, а у 1607 - Маєр Давидович.

Ще один документ засвідчує, яке важливе значення в той час відігравала річка Стир, адже слугувала важливим водним торговельним шляхом. В 1592 році купці з Могильова, Вітебська, Слуцька, Мінська, Пінська і Вільно (Вільнюс), які везли товари на ярмарок у Луцьк, подали скаргу на поміщика Яна Харлинського, який наклав на них нове мито, якого раніше не було. Зокрема купці з Пінська і Слуцька зазначали: «…єго мл. Панъ Янъ Харлинский, подкоморий луцъкий, дєржавца мытъ зємлѢ Волынъскоє, загамовавши насъ, пинчуковъ и случан, у Гварышохъ три дни, котрому мусєли єсмо понєволи мыто якоєсъ новоє волынскоє кождый ωт товару свого по полугрошу ωт каждоє копы дали».

Дійшли до нашого часу також документи, що фіксували випадки втеч селян від інших поміщиків до Гвараша. Так у 1597 році до Гвараша втекла одна родина з с. Могильне Пінського повіту (що належало Яну Протасовичу-Могиленському), а також одна родина з маєтку Семена Свищовського у Волинському воєводстві. У 1598 році було зареєстровано нові втечі селян з с. Могильне до Гвараша.

З кінця 90-х років XVI століття Юрій Чорторийський розпочав масовий розпродаж своїх маєтностей, розпрощався він навіть з родовим гніздом – містечком Чорторийськ. 1601 року було продано і село Гвараш. Так возний свідчив, що 21 червня 1601 року він був «в селе и дворе Собещичах, селе и дворе Долгой Воли, селе Молчичах, селе Колодиях, селе Гварашу, селе Бабках, селе Сопачове, селе Полицах». Новим власником цих сіл став Юрій Кирдей Мильський.

У 1606 році, незадовго до своєї смерті, Юрій Кирдей Мильський подарував куплені у князя Чорторийського маєтки своїй дружині Теодорі Чапличивні-Шпановській. А у 1608 році Теодора Чапличивна дарує отримані від покійного чоловіка села своєму новому чоловіку Юрію Вишневецькому.

У 1619 році Вараш згадується у зв’язку з конфліктом ігумена Мульчицького монастиря Авраамія Мацієвича з орендарем Олександром Пацом, який «наєхал сам моцно гвалтом, єдучи з облаву з слугами, козаками и стрелцами … на церков державы єго млсти пана Петра Долгерта села Вараш». Це повідомлення підтверджує, що у Вараші здавна існувала церква.

Тут також варто відзначити, що назва «Гвараш» поступово трансформується і вже у XVII столітті у документах починає використовуватися назва «Вараш».

1629 року, згідно з подимним реєстром, Вараш налічував 69 димів (домогосподарств), що на той час відповідало населенню близько 450 осіб. Варашем і навколишніми селами володів белзький воєвода Рафал Лєщинський з Лєшна, а орендатором Вараша і ще 11 ближніх сіл був Петр Дольґєрд.

Цим же роком датовано скаргу Петра Дольґєрда на Миколая Завишу, каштеляна вітебського, якому він у 1628 р. передав в орендне володіння «маєтност свою, двор и село Собесчице и увес ключ єго, то єст, села Билую Волю, Вараш, Молчице, Бабку, Сопачов, Колодеє и приселок, названый Чудлу, зо всими поддаными, их повинностями».

Після смерті Рафала Лєщинського у 1636 власником села Вараш став його син Анджей.

У 1647 році Вараш згадується у зв’язку зі скаргами шляхтичів Веспасіана Баневського та Анджея Лєщинського один на одного. Баневський, який орендував у Лєщинського Собіщицьку волость на 3 роки, звинувачує Лєщинського в неправомірних діях щодо селян в селах і містечках, які він віддав в оренду (9 сіл і 2 містечка), Лєщинський же навпаки звинувачує у неправомірних діях Баневського. Поміщиками відзначається, що при цьому частина селян втекла, а інші погрожують розійтися. В скарзі Баневського згадуються і мешканці Вараша: «з того ж села Вараша подданого, на йме Ивана Волоху и сына его в року теперешном, тысеча шестсот четырдесят семом, перед запустами великого посту, не ведеты для якое причини его мл. пан воевода взяты в кайданы и за шию ланцухом оковаты и до замку Колковского запровадыты и в турму вкинуты казал, там же оного през недел килканадцат в вязеню трымал… Тых же подданых, Волоху и сына его, до местечка Рафаловки … запровадывшы, в вязеню осадили, што услышавшы того то Волохи и сын на ймя Яцко, которому также вязенем грожоно, проч пошел, которому взято быдла петдесят, коней трое, овцы и все домовство забрано и ку пожитовки его мл. пана воеводы обернено».

Після смерті у 1651 році Анджея Лєщинського Вараш переходить у власність його сина Самуеля.

Під час Хмельниччини Вараш і навколишні села сильно занепадають, про що свідчать подимні реєстри того часу. Так у 1649 році з Вараша податок збирався з 40 димів (при цьому в реєстрі вказується, що одні піддані повмирали, інші порозходилися, деякі хати спалені), у 1650 р. – з 30 димів (інші спустошено і спалено козаками і татарами), у 1653 р. – з 11 димів, у 1654 р. – всього з 4 димів.

До нашого часу дійшли відомості про один з найбільших набігів татар часів Хмельниччини, здійснений у грудні 1653 року на Колківську, Чорторийську і Собіщицьку волості. Ось що повідомляв Самуель Лєщинський Луцькому гродському уряду: «часу нεдавъно прεшълом, року (1653) мсца дεкавъра двадцятого дня, под час εкспεдиции з рεбεлизанътами нεприятεлми корунъними, за допушчεнεм Божимъ нεприятюлъ Крижа Святого ωрди килъканадцать тысячεй в Полискиε краи, ту в воεводствε Вольнскомъ будучиε, вторгнувъшы, и на волосты Романовъскую алиас Колъковъскую, Чарторискую ы Собεсчыцкую ... нападшы, и прεз дви нεдεли тиε волосты плюндруючи и палячи, люд стынаючи, другий в нεволю забираючи, тиε вышпомεнεниε волости, такъ самыε мεста з фолварками, гумънами панъскими, яко и сεлами, до ных налεжачими, попалили и в попεлъ ωбεрнули, людий хрεстианъских, душъ болъшъ чотирох тысεчий, в нεволю поганъскую забрали; коны и быдла, такъ панъскиε по фолъваркахъ, яко и подданых, и иншиε збюры убогих подъданых побрали, и правε фунъдитусъ тиε вси три волости з мистами попустошили и знεсли».

Згідно з подимним реєстром 1662 року з Вараша збирався податок з 10 димів, що свідчить про поступове відродження села після зазнаних спустошень.

У 1676 році помер бездітний Самуель Лєщинський. Після цього у подимному реєстрі 1679 року платниками податку з Вараша значаться Войцех Сасін Барціковський та Мацей Долановський.

Наступна згадка про Вараш пов’язана з переписами єврейського населення Волині. Так у 1765 році у Вараші проживало 3 євреїв, у 1778 – 2 євреїв.

1775 року, згідно з подимним реєстром, з Вараша сплачувався податок з 49 димів.

1776 року у Вараші було побудовано Михайлівський храм, який простояв аж до другої половини XX століття.

1795 року після третього поділу Речі Посполитої Вараш входить до Луцького повіту Волинської губернії Російської імперії.

1799 роком датується інвентаризаційний документ Михайлівського храму Вараша, згідно з яким настоятелем парафії у Вараші був священник Никифор Никифорович Жинькевич. На той час у Вараші було 39 дворів та проживало 277 осіб (140 чоловіків і 137 жінок).

У XIX столітті Вараш з’являється на топографічних картах. Вперше село було позначене на «Карте западной части Российской империи» 1840 року як ВаражѢ.

Згідно з даними 1859 року село Вараши було казенним (державним) і нараховувало 34 двори, в яких проживало 349 осіб (163 чоловіки та 186 жінок). В цей час Вараш адміністративно відносився до 4 стану (центр стану – містечко Володимирець) Луцького повіту.

Згідно з даними за 1860 рік Вараш належав до церковного приходу села Полонне. Прихожани з Вараша належали до таких відомств:

- казенного: чоловічої статі – 154, жіночої статі – 165;

- військового: чоловічої статі – 7, жіночої статі – 15.

У другій половині XIX століття Вараш і навколишні села розростаються, чому значно посприяло скасування кріпацтва. Якщо у 1866 році в селі нараховувалося 34 двори та 351 мешканець (165 чоловіків та 186 жінок), то в 1867 році вже 38 дворів, у 1875 році – 64 двори.

У 1885 році Вараш – державне село, входить до Рафалівської волості. У селі 58 дворів, 481 мешканець.

У документі 1892 року є згадка про Михайлівський храм села Вараш. Сама церква дерев’яна, на кам’яному фундаменті, з такою ж дзвіницею.

У 1906 році у Вараші нараховувалося 103 двори, а населення села становило 767 осіб, у 1909 році – 102 двори.

В роки Першої світової війни поблизу Вараша проходила лінія фронту. Розмежування позицій військ проходило по лінії: с. Острів – с. Полонне – с. Вараш – північніше с. Костюхнівка – західніше с. Рудка. 4-6 липня 1916 року, під час Брусиловського прориву, на цій ділянці велися наступальні бої російської армії.

Після війни навколишні території деякий час перебували у складі УНР, а з 1921 року Вараш увійшов до складу ґміни Рафалувка Сарненського повіту Поліського воєводства Польської Республіки.

Станом на 1924 рік у Вараші нараховувалося 125 дворів.

У 1939 році навколишні території були окуповані СРСР, а з липня 1941 року німецькими військами. З початку 1944 року, після повторного встановлення радянської влади, Вараш належить до Старорафалівської сільради Рафалівського району Ровенської області.

В роки Другої світової війни і після її закінчення у районі Вараша діяли повстанські загони. Для ослаблення повстанського підпілля 21 жовтня 1947 році урядом СРСР було проведено каральну операцію «Захід», внаслідок якої з Рафалівського району до Казахстану та віддалених районів Сибіру було виселено 374 особи (104 сім’ї) – членів родин учасників ОУН та УПА. Не оминуло виселення також і сімей з Вараша. Крім того, під час операції у Вараші було захоплено 2 членів боївки «Верба» - Володимира Яковича Романчука на прізвисько «Дуб» та Федора Кириловича Федича на прізвисько «Кора».

У листопаді 1948 року в Старій Рафалівці було створено колгосп ім. Дзержинського, однак мешканці Вараша не надто поспішали вступати до нього. Так станом на початок 1950 року у колгоспі перебувало лише 70 дворів з існуючих 175. Так само не поспішала вступати молодь у комсомол: у 1950 році в селі було більше 200 осіб молоді, серед них лише 3 комсомольців.

У 1959 році Рафалівський район увійшов до складу Володимирецького.

Такою була історія звичайного поліського села Вараш, долю якого кардинально змінив 1973 рік, коли указом Президії Верховної ради УРСР було затверджено проєкт повної перебудови Вараша. Але це вже зовсім інша історія, добре нам відома.

Наостанок ще хочеться торкнутися питання походження назви «Вараш». Наразі існує три теорії виникнення назви:

  1. з угорських мов: város – укріплення;
  2. зі слов’янських мов: варажб – давня назва волхвів на Поліссі;
  3. з іранських мов: Вараш – бог війни та перемоги в іранській міфології.

Однак жодна з теорій не враховує, що спочатку село називалося Гвараш, а вже потім назва спростилася до Вараш.

Етимологічний словник української мови містить слово «гвар» - шум, говір. Словник подає слово як запозичення з польської (gwar – говір, gwarzyć – балакати) або словацької (hvarec – говорити) мов, а ці слова в свою чергу походять від праслов’янського gvar-, govor-, що зберігається в українському слові «говорити». Тому дуже імовірно, що назва Гвараш має слов’янське походження і пов’язана зі словом «гвар». А причин такої назви може бути безліч – від особливостей мови мешканців села до особливостей місцевості.

Віталій ОХРІМЧУК

Коментарі
28 вересня
Сьогодні
Вчора
26.09.2020
25.09.2020
24.09.2020
23.09.2020
22.09.2020
21.09.2020
20.09.2020