«ПІДТРИМКА»: волонтерський проєкт морально-психологічної допомоги Оксани Чигир

Війна в Україні не лише розставила власні пріоритети, а й спровокувала виникнення нових потреб в українців. Захистити цілісність батьківщини, зберегти життя своє та своїх близьких, зберігати спокій та працювати, допомагати, бути надійним тилом. Усе це лягло раптовим вантажем на плечі чоловіків та жінок, віддзеркалилося на їхніх дітях. У воєнному середовищі, в якому наша країна живе вже десятий місяць поспіль, виникла потреба збереження здорового психологічного стану. Адже усі мирні жителі стали вимушеними жертвами цієї російсько-української війни.

Оксана Чигир – одна з тих, хто володіє необхідним досвідом, аби допомогти українцям не втратити себе. Тому, оговтавшись після перших днів повномасштабного вторгнення Росії, її першою думкою було – діяти! Оксана практичний психолог з медичною освітою. Родом вона із Зарічного, проте вже багато років жінка живе та працює у Рівному. Вона українка, дружина та мама трьох діток. А ще – волонтерка, засновниця волонтерського проєкту «Підтримка».

«Люди були дуже збентежені. Мені надходили повідомлення від тих, хто стикнувся з психологічним напруженням. Таких було багато. У своєму телеграм-каналі я почала публікувати різноманітні поради та техніки вправ для боротьби зі стресом. Але цього було замало», – розповідає Оксана.

У березні психологиня стала учасницею міжнародного проєкту «Кризова підтримка», координатором якого є українець Алекс Гершанов. Це проєкт найкращих ізраїльських фахівців, котрі знають як допомогти під час війни. Саме їхні рекомендації вчать розмовляти та допомагати тим, хто отримав психологічну травму внаслідок бойових дій.

Співпраця з ізраїльськими колегами, їхня підтримка та поради допомогли Оксані ініціювати зустрічі «Підтримки»: «Перше, що я зробила, – звернулася до Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки. Керівництво погодилось організувати місце для зустрічей у стінах закладу. За допомогою соціальних мереж ми поширювали інформацію, що чекаємо «гостей міста» (внутрішньо переміщених осіб. – ред.) на зустрічі з надання безкоштовної психологічної підтримки. Чому саме ці люди? Тому що у перший місяць війни до міста продовжували приїжджати ті, хто втікали з місць, де ведуться бойові дії. Вони були розгублені та налякані, а тому, як ніхто, потребували підтримки. Ми зустрічалися двічі на тиждень. Бажаючих відвідати захід було чимало. Серед них були і жінки, і чоловіки, і підлітки. Всі вони мали власні переживання та психологічні травми. Тому, хоча це й були групові зустрічі, я намагалася встановити контакт з кожним. Ми розмовляли про самопочуття, про сон, про харчування. Я слухала історію кожного, хто виявив бажання поділитися нею. Разом ми фіксували психоемоційні стани та тренувалися за допомогою різноманітних вправ долати стрес. Ми проводили тренінги, використовуючи метафоричні карти, зображення на яких викликало у людини асоціації, які підсвідомо транслювали їхні страхи. Аби відволікти присутніх від нервової напруги та перемкнути їх на іншу хвилю, ми влаштовували кінотренінги».

«Підтримка» стала не одноосібним проєктом. Ініціативу Оксани підтримали хороші знайомі та приятелі, яким також не байдуже. Серед них є працівники міських органів влади, працівники поліції, а також лікарі психотерапевти.

«Мені надзвичайно важливий результат своєї роботи. Я прагну, аби всі, хто звернувся за допомогою, отримав її та досяг позитивної динаміки. Окрім зустрічей офлайн я намагалася підтримувати зв’язок зі своїми відвідувачами і у форматі онлайн. У будь-який час мені можна було написати у соцмережах і ми разом знаходили вихід зі стресової ситуації. Варто відмітити, що увесь час я контактую з ізраїльськими колегами, які часто консультують мене у складних випадках. Проте, у момент, коли можливості психолога вичерпують себе, а людина потребує терапії з допомогою медичних препаратів за справу береться психотерапевт. З усіма фахівцями цієї галузі медицини ми працюємо у тандемі», – резюмує Оксана.

З часом ініціатива Оксани Чигир «Підтримка» перетворилася у дещо більше. Подібної допомоги потребували не лише особи з числа внутрішньо переміщених, а й інші українці. Матері та дружини військових, батьки, які переймалися за порушення психологічного здоров’я власних дітей на фоні війни. А також військові, які потрапили до госпіталю.

Для жінок Оксана організувала «Жіночі посиденьки»: «Жінкам, чоловіки яких знаходяться у зоні бойових дій, доводиться перебувати у постійному стресі. Вони змушені тамувати у собі почуття неймовірного хвилювання. На фоні тривалої напруги часто постає питання розірвання шлюбів. Тому мета наших зустрічей не допустити цього. Навчитися боротися з негативними думками. Навчитися розуміти свого чоловіка та не втрачати контроль над власними почуттями при спілкуванні з ним».

Водночас, психологічна підтримка військових, які через отримане поранення стали до лав мирних жителів, також є частиною ініціативи психологині. Це розпочалось випадково. Але разом з цим Оксана відкрила для себе не лише моральну волонтерську підтримку, а й матеріальну. Тепер вона відвідує рівненські лікарні, де лікують захисників.

Окрім завдання підтримати психологічне здоров’я зранених чоловіків, вона допомагає у вирішенні різноманітних матеріальних потреб. Знаходить та приносить хлопцям одяг і взуття, адже серед них є багато немісцевих.

Зі швеями однієї з фабрик, що знаходяться у Києві, Рівному та Володимирці, вона домовилась про пошиття постільної білизни з якісних матеріалів. Такі комплекти стають у нагоді, зокрема в опіковому відділенні.

А найбільшої радості, як розповідає психологиня-волонтерка, хлопцям приносять вручені нею дитячі малюнки, а також домашня випічка небайдужих рівнянок: «Одного разу мені зателефонувала знайома і розповіла про захисника, який отримав тяжке поранення та перебуває на лікуванні в обласній лікарні. Вона запитала, чи погоджусь я відвідати його. Звісно, я відповіла – так.

Перетнувши поріг відділення лікарні, я зрозуміла, що Сашко такий не один. Я вирішила, що маю докласти зусиль, аби допомогти всім. Так відвідини лікарні стали доволі частими.

Кожного разу, коли я заходжу в палату, я кажу: «Привіт, козаки», потім розповідаю, що я психологиня. А вони мені на те, жартома: «То що, будете з нами щось робити?!»

Хлопці спочатку завжди закриті до спілкування, тому я встановлювала з ними контакт поступово. Задобрювала їх смаколиками, які, до речі, випікали матусі однокласників моїх діток. Приносила малюночки своїх дітей та їхніх однолітків. Захисники були неймовірно раді цьому. Так розпочиналися наші розмови.

Я намагаюся включити їх у мирне життя, адже вони, навіть поранені, прагнуть продовжити захищати батьківщину».

А ще Оксана розповіла, що серед усіх людей є чимало таких же добродіїв. Завдяки соціальним мережам її впізнають на вулиці, у таксі, коли вона вкотре везе пакунки з речами для хлопців. У лікарнях її знає майже весь персонал. Усі запитують чи можуть чимось допомогти.

Якось, одному з хлопців потрібно було знайти милиці. Оксана вирішила скористатися силою свого акаунту в «Instagram». Після опублікованого допису з проханням, вже за декілька годин, милиці було знайдено, та ще й не одні.

Серед усього позитиву, який психологиня приносить іншим, сама вона зізнається, що найтяжче для неї працювати з тими, хто втратив на війні близьку людину. Саме їхній біль втамувати складно. Бо, на жаль, психолог не здатен повернути рідну для них людину. Психолог може лише допомогти подолати біль втрати і навчити змучених горем людей жити далі.

Тому, зважаючи на специфіку роботи Оксани, їй теж необхідно зберігати непохитний психоемоційний стан: «Як і у кожного практикуючого психолога у мене є свій психолог. Це необхідність, адже я працюю з людьми. Мені доводиться слухати багато різних історій людей, які стали вимушеними жертвами війни, наслідки якої відображаються не лише зовнішньо. Проблеми з психологічним здоров’ям не завжди можна помітити неозброєним оком. Тому моя ціль – зарадити постраждалій людині та вивести її на позитивний результат».

Слухаючи ці слова Оксани було доречно запитати її про майбутнє. Яким вона бачить його для себе?

«Раніше я палала бажанням відкрити власний центр психологічної підтримки для жінок, які переживають розлучення. Але війна внесла свої корективи – тепер я потрібна людям, які відчули психологічні наслідки війни. Тому це моя нова мета – надання для них морально-психологічної підтримки. Пам’ятайте, наша підсвідомість обов’язково знайде шлях до порятунку. Ми здатні віднайти вихід з будь-якої стресової ситуації. Просто інколи нам потрібна підтримка, зокрема – психологічна», – зауважує Оксана.

Проєкт «Підтримка» Оксани Чигир триває та розвивається. Чимало людей вже отримали позитивні результати та розпочали новий етап у своєму житті. Оксана закликає кожного, хто опинився у стресовій ситуації, не залишатися на одинці з проблемою. На своїй інстаграм-сторінці та у телеграм-каналі психологиня продовжує ділитися порадами. А ще зі своєю волонтерською програмою «Кризова підтримка під час війни» Оксана Чигир відвідує інші містечка, адже всюди є ті, хто потребують розмови з психологом.

Марія ПОЛЮХОВИЧ