«Війну з нашого життя не викинеш. І з творів теж»: історія казкарки Марії Солтис-Смирнової
1172 
Видання шрифтом Брайля, 21 книга, майже 900 казок, благодійні проєкти та історії, що народжуються з реальних подій війни.
Письменниця Марія Солтис-Смирнова розповіла журналістці Район.Вараш, чому не прагне писати «товсті» книги, як материнство зробило її казкаркою і чому сучасна дитяча література не може оминути війну.
«Курочка Ряба набридла на другий день»
На столі одна за одною з’являються книжки. Великі й маленькі, яскраві та стримані, надруковані традиційним способом і різографією – друк на спеціальному рисовому папері особливими фарбами. Серед них Марія обережно бере до рук особливу – «Шумник і Тінник».
Її сторінки можна читати по-різному. З одного боку – звичайний текст, з іншого – шрифт Брайля. Казка однаково відкриває свій світ і тим, хто бачить, і тим, хто пізнає його на дотик.
«Я взяла саме цю книжку, тому що писала її майже перед підривом Каховської ГЕС, – пояснює письменниця. – Вона для мене особлива».
Любов до письма прийшла до жінки ще в дитинстві. Вона римувала рядки, а вже під час навчання в університеті мріяла написати роман. Ця мрія досі чекає свого часу. Натомість життя запропонувало інший жанр.
За роки творчості Марія написала понад п’ятдесят книжок. Лише за останні кілька років світ побачили кілька десятків нових видань, а цьогоріч до них додалися ще шість. Водночас сама авторка зізнається, що давно перестала вести точний підрахунок.
«Останній раз, коли рахувала, було 54 чи 56 книжок. Але кожні два-три місяці з друкарні все одно приходить щось нове», – усміхається вона.
На авторському сайті вже зібрано майже 900 казок, не враховуючи тих, що були написані для різних збірників і проєктів. Попри це, для письменниці кількість ніколи не була самоціллю. Вона не мріє видати товстий том.
«Я більше люблю невеличкий формат. Так щоб за один вечір сісти, прочитати. Якщо казка стане улюбленою – її перечитуватимуть. Якщо ні – то вона все одно подарує хоча б п’ять хвилин задоволення», – каже жінка.
Казка прийшла разом із материнством. Старшій доньці був лише рік і два місяці. Непосидюча дитина постійно вимагала маминого голосу.
«Курочка Ряба», «Колобок», «Ріпка» мені набридли буквально на другий день, – сміється Марія. – Тоді я почала вигадувати власні історії. Спочатку просто розповідала їх доньці, а вже ввечері сідала і записувала».
Так домашні казки, створені лише для однієї маленької слухачки, почали перетворюватися на книжки, які сьогодні читають діти по всій Україні.
Сама письменниця не любить складних визначень своєї творчості. На запитання про головний сенс її історій відповідає просто.
«Я хочу, щоб цей світ став трішечки добрішим. Попри все, що зараз відбувається в реальності, подарувати дитині хоча б п’ять хвилин доброї казки – як на мене, це вже має сенс», – каже письменниця.
Кіт із Бучі, «Ластівка-рятівниця» та казка за донат
Але тема доброти в казках Марії тісно переплітається з темою війни, яка змінила її творчість найбільше. Марія згадує, що перші три місяці після початку повномасштабного вторгнення вона практично не могла писати.
Авторські чати, у яких раніше обговорювали творчість та нові проєкти, перетворилися на нескінченний обмін короткими повідомленнями: «Ви як?», «Все добре?», «Ви виїхали?».
«Оце відлуння голосів тривало десь до квітня», – пригадує вона.
Але згодом зʼявився перший проєкт – електронна збірка «Іграшкова скриня». У центрі однієї з казок – маленький в’язаний ведмедик. Його мама створила для трирічної дитини ще до війни. Під час повітряних тривог ця іграшка стала для малечі справжнім рятівником.
«Ведмедик заспокоював дитину», – говорить письменниця.
Частину історій Марія знаходить у реальному житті, а потім доповнює власною уявою. Так сталося і з казкою про кота, який після деокупації Бучі місяць провів сам у багатоповерхівці.
«Мені стало шкода залишати його самого. Тому в казці поруч із ним з’явилися ще кішечка, песик, цуценя. Вони перегукувалися між собою, підтримували одне одного. А потім їх врятували», – каже жінка.
Зрештою документальна історія перетворилася на казку.
Саме так народилася й «Ластівка-рятівниця» – історія про автомобіль, який допоміг родині вибратися з Олешок на Херсонщині. Цей твір став частиною благодійного проєкту «Казка за донат». Ідея виникла дуже просто.
«Іноді бувають періоди, коли грошей немає. А казки вигадувати ти можеш завжди. Тому я й запропонувала проєкт «Казка за донат».
Для Марії це була не лише можливість створити нову книжку, а й ще один спосіб підтримати людей, чиї реальні історії заслуговують бути почутими.
Казки, які вчать берегти світ
Якщо запитати Марію Солтис-Смирнову, яка книжка її улюблена, вона майже не замислюється.
«Я страшенно люблю «Шумника», – каже письменниця.
Його історія почалася з одного вигаданого персонажа, але поступово перетворилася на цілий казковий світ. Шумник – це не звичайний лісовий дух із Прикарпаття. Коли він починає хвилюватися, навколо нього все шумить. Саме тому він отримав таке ім’я.
Першу історію Марія сприймала як завершену. Та Шумник не захотів залишатися героєм лише однієї пригоди.
Нові сюжети з’являлися один за одним, а разом із ними – нові маршрути. Від Івано-Франківщини до Львова, Волині, Рівненщини, Тернопільщини, заповідників і дендропарків він знайомить маленьких читачів із природою, архітектурою та українською міфологією.
«Я хотіла показати трохи архітектури, трохи міфології, трохи реальності. Щоб дитина подорожувала разом із героєм і відкривала для себе Україну».
Згодом у цьому світі з’явився ще один персонаж – Тінник. Він зовсім не схожий на звичних казкових лиходіїв. Тінник – це той, хто тримає велику вселенську тінь, яка поглинає світло. Але водночас він закоханий. І саме це робить його цікавим.
Особливого значення для письменниці набуло й те, що історії про Шумника стали доступними для дітей із порушеннями зору. Книжки надрукували у двох форматах одночасно.
Ще одні улюбленці письменниці – «Кроленята». Вони народилися завдяки випадковому проханню подруги та ілюстраторки Анни, яка власноруч шила м’які іграшки.
«Вона попросила написати казку до свого кроленятка. Так усе й почалося», – сказала Марія.
Спочатку це були маленькі книжечки розміром 15х15. Потім герої почали зустрічати Великдень, мандрувати влітку, гуляти осіннім лісом, вирушати на новорічний карнавал, відкривати для себе світ і навіть знайомитися з Миколаєм.
Ця серія вже налічує близько тридцяти історій. Марія мріє об’єднати їх під однією обкладинкою і видати розміром 21х21.
Перші екоказки народилися після пропозиції громадської організації створити історії, які можна було б дарувати дітям за збір вторинної сировини. Так з’явилася книжка про батарейку, а згодом – одна з найцікавіших історій письменниці. Вона називає її «книжкою про книжку».
У центрі сюжету – паперова книжка, яка проходить довгий шлях. Її читають діти, вона переїжджає до бібліотеки, старіє, потрапляє на переробку і зрештою… стає новорічною коробкою.
«Коли почала вивчати тему переробки паперу, була впевнена, що з нього роблять тільки туалетний папір. А виявилося, що життя паперу може тривати набагато довше», – сказала письменниця.
Сьогодні екологічних книжок у її доробку вже кілька. Одна з найновіших – «Вітер над квітами. Казки крилатих Повітруль». Це видання створене у техніці різографії.
У книжці дванадцять казок різних авторів, але всіх їх об’єднує одна героїня – Повітруля.
За роки творчості книжки Марії Солтис-Смирнової неодноразово отримували відзнаки. «Шумник» став лауреатом премії «Рівненський акцент». «Кроленята і чарівний глобус» здобули нагороду Dnipro Book Fest за одну з найкращих книжкових обкладинок.
У 2024 році письменниця отримала диплом «Краща книга Рівненщини» – цього разу вже як ілюстраторка.
Попри це, письменниця не зупиняється. Зараз вона працює одразу над кількома новими проєктами. Для дорослих готує четверту книжку циклу «Коло року». Для дітей завершує містичну історію. А ще готує до друку збірку «Звірята на старті» – дев’ятнадцять казок про різні види спорту.
«Війну з нашого життя не викинеш. І з творів теж. Дитячі чи дорослі – вони все одно мають її відбиток», – наголошує Марія.
Читайте також:
- Історія
Дід Панас: 115 років тому народився актор Петро Вескляров, багаторічний телеведучий «Вечірньої казки»
- Історія
Казкарка української літератури: 120 років тому народилася письменниця Оксана Іваненко
- Іваничі
«Рукавичка» на новий лад: у Нововолинську провели розважальний захід для дітей
- Життя
Українцям презентували аудіокнигу «Голоси дитинства»