Народжений зі сталі: історія інженера РАЕС, який пройшов фронт

14 Жовтня 2025, 14:45

2963

Металіст. Фото 104 Окремої бригади ТрО ЗСУ «Горинь»

Інженер служби контролю металів філії ВП «Рівненська АЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом», відомий за позивним Металіст, пройшов шлях від роботи на атомній станції до запеклих боїв у складі територіальної оборони й повернувся, щоби робити свою справу так само відповідально.

Історія про побратимство, поранення, реабілітацію та віру в людяність як ключ до перемоги розповіли у 104 Окремій бригаді територіальної оборони ЗСУ «Горинь».

У 2019 році Металіст долучився до підрозділу тероборони, а в лютому 2022 мобілізувався до 5 батальйону ТрО ЗСУ «не для звань – для захисту своєї України».

Спочатку охороняв північний кордон: копали окопи, укріплювали позиції, чергували без вихідних – поруч були друзі, волонтери й колеги з атомної станції.

«Страх? Це не про смерть. Страх – що не побачиш рідних», – каже Металіст.

Потім був фронт Бахмута – «міста коротких перебіжок, довгих днів і нескінченних ночей». Бойова напруга, щільна забудова та постійні обстріли. У першому серйозному контакті з противником він відкрив вогонь, коли ворог підходив упритул; під час обстрілу старшина отримав поранення в шию.

«Часу – нуль. Не вагаючись, зірвав баф, зажав рану трьома пальцями, набив туди тканину, крикнув: “Перев’язувальний матеріал – сюди!”. Зупинив кров, наклав пов’язку і затягнув до укриття. Підійшла підмога. Далі – евакуація. Скажу прямо: я цим вчинком пишаюся. Найголовніше – що відреагував і зберіг життя побратиму. Своїх не кидають», – розповідає боєць.

Дрібниця, яка стала символом – кірка. «На заїзді в місто спеціально схопив її. На фронті земля рятує: вкопався – живеш. Інколи життя важить рівно на довжину цього інструмента», – зауважує.

У березні 2023 року він зазнав серйозного поранення: мінометний вибух залишив осколки у тілі, осколок у шию біля сонної артерії, вибите праве плече з ураженням нервів, контузію.

«Вибухом вибило автомат із рук, мене відкинуло на кілька метрів. Коли прийшов до тями, зрадів, що живий. На мій порятунок ішов побратим «Горинич», бо своїх не кидають. А далі – евакуація та важка дорога до стабпункту», – пригадує захисник.

Маршрут рятування пролягав через Дружківку, Дніпро, Вінницю (щелепно-лицева хірургія), Хмільник, Луцький військовий гарнізонний шпиталь та Волинський госпіталь ветеранів.

Бій не закінчується – він змінює форму: посттравматичні сновидіння, запах пороху у снах. Після поранення він по-іншому почав цінувати дрібниці життя: «Одного разу під час лікування до палати залетіла бджола – і я був їй по-справжньому радий. Нині я ціную життя, як ніколи».

Наприкінці 2023 року після медичної комісії й висновку «непридатний» він повернувся на Рівненську АЕС: склав іспити та працює інженером служби контролю металів.

«Робити свою справу добре – це теж оборона», – каже ветеран.

Реабілітація стала важливою частиною повернення до життя: плавання та ветеранський спорт допомагають відновлювати руку й сили духу.

Сьогодні він підтримує зв’язок із побратимами щодня: дзвінки, повідомлення, допомога з ремонтом авто, інструментами, паливом, генераторами, павербанками та маскувальними сітками – через ініціативи громади.

«Своїх не кидають – ні на позиції, ні після», – наголошує Металіст.

Про тих, хто не повернувся, боєць говорить просто і твердо: «Ніхто не забутий. Ми пам’ятаємо кожного. Вони – назавжди у строю: у наших списках, у нашій пам’яті й у нашій роботі. Коли стаю до справи, знаю, що стою і за них».

На завершення він формулює свою просту, але глибоку формулу витримки: «Головне – людяність. Вір у себе й у побратима – і вистоїш. Ми стійкі. Ми незламні».