Меморіал пам'яті: за час російсько-української війни загинуло вісімнадцять захисників із Вараської громади

Серед жителів Вараської громади є безліч чоловіків та жінок, які захищали та захищають незалежність та суверенітет нашої держави. А серед них і ті, котрі віддали за наше майбутнє своє життя. Наш святий обов'язок – пам’ятати про них.

За час російсько-української війни загинуло 18 захисників із Вараської громади:

Килюшик Василь народився 14 січня 1998 року у Вараші. Навчався у загальноосвітній школі №5. Із березня 2016 року проходив вишкіл у навчальному центрі Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (с.Старичі, Львівщина), після якого направлений до військової частини 1376 – окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського (м.Конотоп). У липні 2017 року Василь Килюшик служив за контрактом у військовій частині А4590 – 16-й окремий мотопіхотний батальйон (м.Глухів). Воював у 58-ій окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського. Старший солдат був командиром бойової машини другого мотопіхотної взводу другої мотопіхотної роти.

20 лютого 2021 року військовослужбовець загинув у пожежі, що сталася рано вранці у приміщенні взводного опорного пункту. Для опізнання тіла проводили експертизу ДНК. Через три місяці після смерті, 27 травня, прах воїна поховали на кладовищі у селі Стара Рафалівка.

Тарасюк Сергій народився 4 серпня 1988 року у Вараші. Навчався в загальноосвітній школі №5. Із 2006 до 2007 р. служив у Збройних силах України. У березні 2015 року пішов до лав Збройних сил України захищати незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. 8 листопада старший солдат Сергій Тарасюк зазнав важких поранень біля села Славне Мар’їнського району Донецької області та був госпіталізований у Харківський військовий госпіталь. Сергій помер 12 листопада 2015 р. у шпиталі.

Турик Максим народився 4 листопада 1981 року. На військову службу призваний під час мобілізації у березні 2015 року. Військовослужбовець ЗСУ брав участь в антитерористичній операції та захищав незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. У березні 2016 року, після року служби за мобілізацією, підписав короткостроковий шестимісячний контракт. 2 липня 2016 року Максим Турик був госпіталізований у Харківський військовий госпіталь, де помер 7 липня.

Слідство встановило, що в липні 2016 року командир одного із військових підрозділів під час виконання завдань на території проведення ООС (на той час АТО) у Донецькій області, через невдоволення порушенням військової дисципліни підлеглим застосував до Турика фізичне насилля під час шикування особового складу. У результаті так званого «виховного процесу» потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Пахунов Володимир народився 17 липня 1976 року. Військову службу проходив на посаді снайпера 2 категорії в окремому полку Президента України. Помер 31 жовтня 2018 року від важкого захворювання у ДЗ СМСЧ-3 МОЗ України. Розлучений. Залишилися дочка та син.

Пашко Степан народився 3 червня 1976 року. Чоловік навчався спочатку у другій школі Вараша, загальну середню освіту здобув у школі Старої Рафалівки, працював монтажником у "ПТЕМ-ІНЖИНІРИНГ". Старший сержант потрапив під артобстріл у смт Макарів Київської обл. Залишилися батько, мати, дружина та 3 дочок. Указом Президента України № 580/2022 від 15.08.2022 року нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Богданов Максим народився 14 листопада 1988 року. Навчався у Вараському ліцеї №3, потім здобув знання і навички сантехніка у Професійно-технічному училищі ВП РАЕС, також навчався на електрика у Сарнах. Із 2019 року боронив нашу державу у лавах Збройних сил України. Богданов зазнав поранення 8 березня у м.Волноваха на Донеччині. Понад місяць лікарі боролися за його життя – однак 16 квітня чоловіка не стало. Молодший сержант був заступником командира бойової машини-навідником оператором 15 окремої гірсько-штурмового батальйону роти військової частини А1778. Залишилися мати, дві дочки та син. Указом Президента України № 149 від 19.03.2022 року нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Скібчик Віталій народився 1 січня 1979 року. Віталій Васильович навчався у Заболоттівській ЗОШ, працював у сільськогосподарському виробничому кооперативі «Заболоття». 43-річний чоловік був призваний на захист України під час першої хвилі мобілізації, адже у 2014-2015 роках уже воював на сході країни. 27 квітня 2022 року головний сержант взводу технічного забезпечення 3-го механізованого батальйону військової частини А4053 Віталій Скібчик потрапив під мінометний обстріл неподалік Сєвєродонецька на Луганщині. Залишилися батько та мати.

Переходько Дмитро народився 15 жовтня 1982 року у селі Суховоля. Навчався у Вараській загальноосвітній школі №4. Чоловік працював на хлібозаводі, згодом у ТОВ "КНМП "ЕПМ". У 2015-2016 роках брав участь в АТО. Потрапив під мінометний обстріл у районі с.Пречистівка Донецької області Залишилися батько та мати. Указом Президента України №418/2022 від 17.06.2022 року нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Кравчук Володимир народився 10 червня 1984 року. Із 2018 року проходив військову службу за контрактом у ЗСУ. Старший солдат, старший водій 2 мотопіхотної роти військової частини А2980, 59 окремої мотопіхотної бригади зазнав поранень під час мінометно-артилерійського обстрілу біля с.Новогригорівка Миколаївської області. Помер 9 травня у лікарні. Залишилися батько, мати та дві дочки.

Фарбеєв Олексій народився 14 квітня 1985 року. Уродженець Харкова проживав у Вараській громаді з 2020 року. Олексій служив у 3 батальйоні 115 окремої бригади. Після боїв у Сєвєродонецьку його підрозділ вивели на доукомплектування в один із населених пунктів на Дніпропетровщині. 24 травня військовослужбовець помер уві сні – не витримало серце. Без батька залишилося двоє дітей.

Коновальчук Василь народився 22 жовтня 1991 року. Навчався у Вараському ліцеї №2, де цьогоріч відкрито меморіальну дошку на його честь. Мобілізовано до війська на початку травня 2022 року. Сержант 3-го батальйону 79-ї окремої десантно-штурмової бригади загинув під час виконання бойового завдання в с.Богородичне Донецької області 14 червня 2022 року. Залишився батько.

Лазарець Віталій народився 25 березня 1995 року. Навчався у Вараському ліцеї №4 та Вараській гімназії. Із 2015 року служив за контрактом у військовій частині А3045 Національної гвардії України. 23 липня 2022 року потрапив під обстріл під час виконання бойового завдання в районі с.Берестове Донецької області. Залишилися мати та батько.

Гузоватий Юрій народився 23 грудня 1979 року. Загинув 21 липня 2022 року біля села Потьомкине Бериславського району Херсонської області внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання на околицях смт Високопілля Херсонської області. Юрій працював кочегаром у Сопачівському ліцеї, навчався у Володимирецькому ВПУ на електрозварювальника. Поховано Героя на кладовищі у рідному селі. З рідних лишилася сестра.

Захарчук Віктор народився 2 січня 1981 року. Навчався у Вараському ліцеї №2, де цьогоріч відкрито меморіальну дошку на його честь. З перших днів повномасштабного вторгнення добровольцем пішов боронити Україну від ворога. 26 липня 2022 року молодший сержант, стрілець-санітар, 14 окремої механізованої бригади потрапив під ворожий обстріл в районі с.Берестове Донецької області. У 2007 році Віктор завершив Севастопольський національний університет ядерної енергії та промисловості (за фахом – інженер-радіохімік). Із 2003 року працював черговим дозиметристом цеху радіаційної безпеки Рівненської АЕС. Залишилися мати, батько та 16-річна донька.

Лінник Сергій народився 25 серпня 1996 року. Навчався у Вараші, завершив ПТУ ВП РАЕС. 15 серпня 2022 року солдат, стрілець-снайпер, гранатометник 46 окремої аеромобільної бригади потрапив під артилерійський та танковий обстріл біля с.Білогірка Херсонської області. Похований на кладовищі в с.Гута-Лісівська Волинської області. Залишилася мати.

Кухарець Андрій народився у Херсоні 4 березня 1993 року, проте коріння родини у нашому краї – бабуся зі Старої Рафалівки, а дід із Великого Жолудська. Повномасштабна війна застала його у Польщі, де він працював із дружиною. Проте Андрій відчув, що має боронити Україну – адже до цього воював в АТО, виходив із Іловайського котла, має нагороди. Уже 13 березня приїхав до Львова та одразу пішов до військкомату. 23 серпня 2022 року отримав вогнепальне поранення біля с.Велика Новосілка Волноваського району Донецької області. Залишилися батько та дружина.

Незнамов Ігор народився 14 квітня 1977 року. Працював столяром у комунальному підприємстві "УК "Житлокомунсервіс". Мобілізували на початку повномасштабного вторгнення. 12 вересня 2022 року отримав поранення біля села Опитне Покровського району Донецької області. Помер у Дніпропетровській обласній лікарні ім.Мечникова. Залишилися мати, дружина та два сини.

Тарасюк Сергій навчався у Вараському ліцеї №3 та ПТУ ВП РАЕС, працював водієм. Мобілізований 29 квітня 2022 року. Службу проходив на посаді навідника-радіотелефоніста інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення військової частини А0998. Підрозділ Сергія боронив нашу землю в районі села Білогірка на Херсонщині. Уночі проти 1 жовтня під час виконання бойового завдання Сергій Тарасюк потрапив під мінометний обстріл та загинув.

Цьогоріч 13 жовтня рішенням Вараської міської ради усім захисникам присвоїли звання «Почесний громадянин Вараської міської територіальної громади» (посмертно).

Наш обов’язок – вірою та правдою пам’ятати про усіх захисників та захисниць української державності, які віддали життя заради незалежності України, заради щасливого дитинства наших дітей, заради світлого майбутнього українських поколінь та заради мирного неба над нашою головою!

Вічна пам'ять Героям!