Майже 20 років пропрацювала у травматології й добровільно мобілізувалась з перших днів великої війни: історія медикині з Вараша на псевдо «Голка»
1618 Надія – медикиня з позивним «Голка» – пішла до війська з перших днів повномасштабного вторгнення. За плечима – майже два десятиліття роботи в травматології, попереду – мрія про тишу і повернення додому.
Історію медикині з Варашарозповіли у 104 бригаді тероборони «Горинь».
Надія у цивільному житті майже 19 років пропрацювала в травматології. Каже: її досвід став у пригоді одразу.
Рішення мобілізуватись жінка прийняла самостійно й швидко, проте рідним про це нічого не сказала.
«Попросила чоловіка, щоб підвіз мене до нашої стоматології центральної, а там ТЦК поруч. Він мене завіз, в авто чекав, а я нібито в стоматологію пішла», – згадує Надія, як записалась у добровольці.
Чоловік Надії згодом також став до лав війська. Нині він уже не служить, бо списаний за віком – йому 60 років. Надія ж планує завершити службу цього року.
За роки служби, каже медикиня, довелось бачити різне – і фізичний біль, і психологічні травми.
Найважчим випробуванням для себе жінка називає евакуацію двох зовсім юних військових у районі Куп'янська.
«Ми вивозили двох хлопчиків, там контузія була і стрес дуже великий. В них на очах приліт був і розірвало командира», – розповідає вона.
Хлопцям було близько 20 років. «На них тяжко було дивитись», – додає медикиня. Саме такі моменти, зізнається, даються найважче.
Попри втому й пережите, Надія не втрачає віри в перемогу. Її найбільше бажання – щоб війна закінчилась.
«Щоб не було війни, щоб ми розслабились трошки, хоч трошки, а тоді набралися сили і поперли їх з нашої землі», – каже вона.
Після повернення додому жінка планує зробити паузу: «Планую нічого поки не робити. На роботу не піду, це точно».