Фронт замість університету: історія бійця-спортсмена з Вараського району, який у 18 років став на захист України
2206 
Дмитро – представник нового покоління українських воїнів, який прийшов до війська одразу після школи. У свої 18 років він свідомо обрав службу та менш ніж за рік виріс з оператора безпілотників до головного сержанта взводу БПЛА 104 окремої бригади територіальної оборони.
Історію життя воїна розповіли у 104 бригаді ТрО.
Дмитро родом із села Кошмаки Рафалівської громади. До лав Збройних сил долучився у 2024 році, щойно досягнувши повноліття.
«Це була мрія дитинства. Про службу думав із восьми років. Після школи не вступав до вишу, одразу пішов підписувати контракт. Так опинився у 104 окремій бригаді», – розповідає Дмитро.
Зізнається: тоді майже нічого не знав про підрозділ і не мав там знайомих – рішення було інтуїтивним, але впевненим.
До війська хлопець займався боксом і пауерліфтингом. Саме спорт, каже, сформував характер і дисципліну, які згодом стали в пригоді на фронті. Його позивний – «Гатті». «Він пов’язаний із характером і любов’ю до боксу – колись був боєць із подібним ім’ям і схожим стилем», – додає військовий.
Службу розпочав оператором БПЛА. Понад рік працює з дронами, а нині обіймає посаду головного сержанта взводу. Разом із підвищенням зросла й відповідальність: організація роботи, забезпечення, комунікація, контроль і планування.
«Мороки додалося значно більше. Інколи навіть простіше було бути просто оператором», – зізнається він. Втім, додає коротко: «Тут я як риба у воді».
Про побратимів говорить небагато, але влучно: «Довіра, надійність, безпека. Саме це перше приходить у голову. І саме це тримає, коли навколо війна».
Один із найважчих епізодів служби Дмитро пережив на Покровському напрямку – тоді довелося евакуйовувати пораненого побратима вагою близько 150 кілограмів.
«Спершу думали, що впораємося вдвох, але швидко зрозуміли, що сил не вистачить. Несли п’ятеро. Було жорстко», – згадує він. І додає: «Займайтеся спортом, дбайте про здоров’я – на війні це рятує життя».
Про зміну характеру війни говорить серйозно: «Дронів стає дедалі більше, з’являються нові типи, змінюється тактика. Технології розвиваються швидше, ніж засоби протидії, і це відчувається щодня».
Удома на нього чекають батьки, дівчина, брати й сестри. Після перемоги Дмитро мріє про просте – купити будинок і жити спокійно з родиною.
«У цивільному житті поки не уявляю себе так чітко, як у війську», – каже він.
Його історія –про покоління, яке дорослішає на війні, бере відповідальність за інших і щодня тримає небо над Україною.